Дом (2011)

Режисер та автор сценарію    Олег Погодін
В головних ролях                     Богдан Ступка, Сергій Гармаш

Зізнаюсь, під час перегляду постійно сумнівався: чи варто дивитися далі. Надто часом нагадувало фільм про нелегку долю
зека і руского чєловєка, а разом і їх взаємини. Проте кілька цікавих образів примусили додивитись до фіналу, а він - не розчарував. Фільм чимось нагадав романи Достоєвського. Все в ньому було: яскраво прописані характери героїв, яких тут безліч (як на дві години), загадкова душа людини, в кожному випадку шукала чогось свого і важкі вибори, які перед тою душею щоразу поставали.

Чого вартий тільки батько сімейства, він же Ступка, який усіх тримав під своїм тяжким кулаком і не цурався ним щоразу доводити свою владу. Усім він вмів зацідити добряче по носі. Такий собі архаїчний фройдовий отець, що його сини одного разу не витримавши знущань вирішили зробити ліпше св'ятим, ніж живим. Проте такого тут не було. А була вовчиця, що рискала навколо Дому, яку хотіли вполювати і годували м'ясом самця-вовка. Дім нагадує душу шизофреніка, де кожна частина живе своїми бажаннями, і кожна таки прагне на волю, звільнитися з того дому, бодай куди, а краще в Москву. Бо нутром чує, що так у вічних митарствах і пролетить час, хоч Отець, який всім тут править і стверджує що часу тут немає. Він один утримує порядок в тому домі, щоб він не розбігся і остаточно не збожеволів.
Вся сім'я збирається. Такого вже не було 25 років. У родини є страшні тайни. А ще на фоні цих напівсвідомих дій, бажань і розмов людям нарешті оголюється одна з істин життя, яку оспівав Камю. Абсурд трапляється глядачу спочатку помалу, а згодом набуває єдиної і всезагальної форми. Навіть у тому, що той що шукав смерті дістає кулю рівно в петлю, а той, що ціною свого життя поклав усю родину і вручив дідові-паралітику викрадений  півстоліття тому орден, отримує кулю зовсім не від зграї найнятих вбити, а приймає смерть від давньої любові, яку любив та не долюбив.
перейти на кіноблог