вівторок, 26 квітня 2011 р.

Amadeus - Амадей (1984)



режисер: Мілош Форман - США (1984)
Безсумнівно вдала робота Мілоша Формана  в цікавий спосіб зображує життя Сальєрі та Моцарта. Старий і божевільний Сальєрі описує свій злочин священику не як сповідь, а як історію нелегких стосунків із богом. Бог і Сальєрі, музика Моцарта і пристрасть до музики.
Постать Сальєрі як необхідність.
Для того, щоб з'явився прекрасний світ недостатньо самого світу — необхідно, щоб було ще око, яке його побачить. Для того, щоб з'явилась довершена музика — необхідне вухо.
Чи міг хтось більш достойно оцінити Моцарта ніж Сальєрі?
Чи розуміла аудиторія слухачів: якої величини постать диригує в оперному залі?

Dolls - Ляльки (2002)


Dolls (2002) - Японія
Pежисер Takeshi Kitano
Дуже часто назва відсилає глядача до певних вже узгоджених значень. Наприклад, якщо фільм називається “Ляльки” то певно, що ітиметься у ньому про те, що людина іграшка у руках долі, а ще якщо на самому початку фільму показують японський ляльковий театр, то усі сумніви у такому припущенні відпадають. Сценарій фільму утворений кількома сюжетними лініями. Головна тема фільму нещасливе кохання. І усюди режисер ніби говорить нам: а усе ж могло б бути інакше.





The Others - Інші (2001)

The Others (2001) США (Іспанія)
Жанр: триллер, драма, мітсика
Режисер Alejandro Amenábar,
У головній ролі Nicole Kidman
Типовий трилер за сценарієм «будинок-лабіринт», як правило населений привидами, вкотре повторюється і в даній картині. Хоча цього разу глядача чекає несподівано мінливий сюжет. Мати двох дітей, що страждають гіперфоточутливістю шкіри до сонячного світла намагається доглядати за ними і водночас не з’їхати з глузду. Плюс очікування пропалого без вісти чоловіка на європейському фронті другої світової. А ще комплекс Електри чи швидше нелегкі стосунки матері доньки – описані з позиції матері.



Jeux d'enfants - Дитячі ігри (2003)


Jeux d'enfants (2003) - Франція, Бельгія
Режисер і сценарист: Yann Samuell, головні ролі Guillaume Canet та Marion Cotillard
Жанр: комедія, драма.
Дитяча гра – так либонь мав би зватися фільм українською, відомий у прокаті «Покохай мене якщо зможеш». Цей фільм у властиво французькій манері описує долю двох, як звично, закоханих людей. У що може перерости разом з дорослішанням невинна дитяча гра. Французька манера виявляється у сентиментальному настрої, у цікавій гумористичній інтерпретації біблійного міфу (де герої осучаснені Адам і Ева, Бог у вигляді дратівливого директора школи, а Змій – то ніхто інший як вчителька зі школи).




The price of milk - Ціна молока (2000)


Цена молокаThe price of milk. 2000. Нова Зеландія
Якщо можливо вигадати виклик усьому сучасному і майбутньому кіно, виклик супроти усталеності і банальності сюжетів, то він мав би виглядати саме так.
Все, що присутнє у цьому фільмі говорить мовою абсурду: відпадаюча стіна будинку де живуть закохані, яким доля готує нелегкі випробування, пес, що пересувається під паперовою коробкою, бо в нього бачте агарофобія:). Хмарочоси, кейси з мільйонами та зброю тут замінили ковдра, стадо корів і валіза повна дитячого взуття. 




Knockin' On Heaven's Door

Достучаться до небесРецензія на фільм "Достукатися до небесних воріт" (Knockin' On Heaven's Door)
Німеччина, Бельгія
. Режисер Томас Ян


«…На небі тільки й розмов, що про море!» – Те що мало б врізатися в пам’ять глядача після фільму, а ще трохи сумний настрій, водночас впевненість у тому, що життя попри всю свою минущість, іноді марноту, а іноді гіркоту недаремне і варте вже самого свого відбування. Питання: чи варто? Таке просте і всім зрозуміле, виникає знову й знову особливо у часи болю і страждання щоб потурбувати нашу усталеність. Непевні часи нерідко приносять з собою в людське життя жагу жити, а іноді думати. 

Концептуальний аналіз:
Все своє життя людина вчиться бути пересічною, і навіть намагання не бути пересічним до болю пересічне і банальне. Печера не має виходу, а отвір якщо і був - завалено вибухом. Стіни печери: соціалізація і спеціалізація слугують продукуванню особливого виду — людини-автомата. Так постає людина-автомат, котра все своє коротке життя живе "на автоматі". У такому світі аутисти виявляють себе як справжні люди. Вони найбільш правдивий, не схильний до втрати власної сутності вид людей, не впалих у двозначність, цікавість і балаканину, замовляння життя від смерті, у саму серцевину останньої. Тоді нормальність постає як здатність виконувати монотонну дію, яку з успіхом найближчим часом замінить механізм, винайдений черговим Едісоном.