середу, 10 жовтня 2012 р.

Той, хто пройшов крізь вогонь - 2011


Українське кіно в глибокій кризі вже багато років. Російське кіно нагадує вісімдесяті роки Голівуду: знімають багато і серед цього багато трапляється щось вдале. Польське кіно на висоті: знімають багато, знімають добре, ще якби позбулися своїх комплексів узагалі було б ідеально. Вони мають традицію, мають свою школу (особливо останні).
Наше ж кіно не знімається ніяк, тому кожна картина привертає стільки уваги. Це як одна дитина в сім’ї – головне не залюбити, не розбалувати.
Фільм здивував багатьма моментами. Зізнаюся: дивився з пересторогою, чекав на чергову кіноневдачу, проте все обійшлося – змогли.
По-перше, чудова сюжетна лінія, незаперечно цікава історія, де доля бавиться людиною, де людина з характером майже характерник. 
По-друге, якісна операторська робота, на що рідко звертається увага, проте що часто є одним з визначальних моментів.
По-третє, зв'язок із реальними подіями не знаю наскільки він виправданий, проте безперечно додає напруги детальніше читайте тут
І ти дивишся що буде далі, напружено, цікаво і невимушено. Фільм вийшов яскравий, захопливий і з характером.
Насторожує тільки одне: поява національних комплексів. Може ми йдемо шляхом сусідів? Національні комплекси в цій частині Європи бувають двох видів причому притаманні як росіянам так і полякам.
«Комплекс старшого брата» - нам цей комплекс невідомий: чи то не було цікавості до чужих земель, чи то просто склалося. 
Комплекс релігійний теж часто проскакує у наших сусідів. Я не знаю фільму чи літературного твору, який би був натхненний політичними чи релігійними переконаннями і при тому не втратив мистецької привабливості. Завжди усюди де є повчання чи настанова як бути правильним втрачалася мистецька цінність твору. Дві сфери, які могли це оминути: музика і живопис. Музика - завдяки тому, що нею неможливо керувати, а живопис - тому що там важливо не стільки "що", скільки "як".
Тут ці моменти не такі значні, наприклад хрестик, ікона яку ховають в хаті, хата в якій є ікона – оселя бога, проте шляхів до бога безліч і хочеться вірити що наше кіно не буде визначати який із них правильний. Кіно не для цього. 

1 коментар: