Режисер Вім Вендерс
Сценарист Вім Вендерс
Петер Хандке
Коли дитина була дитиною, вона ходила, опустивши руки ... Вона хотіла, щоб струмок був рікою, річка - бурхливим потоком, а калюжа морем. Коли дитина була дитиною, вона не знала, що вона дитина. Усе її надихало, і всі душі зливалисяв єдине ціле. Коли дитина була дитиною, у неї не було ні думок, ні звичок. Часто вона сідала, схрестивши ноги, а потім зривалася і бігла. У неї були густі кучері, і вона кривлялася, коли її фотографували.
Ми переживаємо найвеличнішу з історій. Історію чоловіка і жінки. Це буде історія велетів, не видимих і нехтуючих простором. Історія нових прародителів.
Якщо б існував жанр, що поєднує кіно та поезію, то він мав би виглядати саме так. Згадуючи: що таке поезія і в чому її сенс, у словах одного філософа я би повторив за ним, що "... усі поети брешуть, але Заратустра теж поет". У цій фразі можна побачити первинне і глибоке значення поетичного. Воно говорило людині про світ, встановлювало закони буття. І хоча сьогодні поезію зустріти важко, це не тому, що її немає, а тому, що вона або набула нових форм, або навколо неї існує надто багато сірості.Цей фільм безсумнівно поетичний і справа тут не в янголах, бо звісно йдеться про людей. Режисер задав загадку і тому дивитися Небо над Берліном - це розгадувати її. А ключі до розшифрування на самому видному місці: дитина, старий-письменник, янгол, який хоче відчути: що значить бути людиною, жінка.
Найцікавіше в гарній поезії те, що сенс та враження можуть бути різними. Вона має відкрити щось невловиме і приховане у читачеві і тут це звісно присутнє.
Фільм описує життя із різних перспектив, кожна з яких важлива. І справа тут звісно не в янголах, бо вони у фільмі ніякі не посланці, швидше ті, хто спостерігають, проте справжня цінність як виявляється у тому, щоб відчувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар